At one point I felt very heavy tiredness from a great number of deaths of acquaintances and strangers. I imagined how much hard minutes and grief these deaths carried. I wanted to do something for these people, somehow to calm down them. These, somewhat children thoughts, gave impetus for the creation of the painting “Death that is asleep”. I understand that it is an absolute Utopian idea – to lull to sleep the death. So a child, who can’t anyhow help grown-ups, is trying to raise their sad mood by a smile. And very often it is possible.

On the other hand, if the death fell asleep by a carefree baby’s dream, may be she the day before had a lot of work?

В якийсь момент я відчув дуже сильну втому від величезної кількості смертей знайомих та незнайомих людей. Я уявив, скільки важких хвилин та горя принесли ці смерті. В мене з’явилось бажання що-небудь зробити для цих людей, якось їх розрадити. Ці, в чомусь дитячі думки, дали поштовх для створення картини «Смерть, що спить». Я розумію, що це абсолютно утопічна ідея – приспати смерть. Так дитина, яка нічим не може допомогти дорослим, хоч посмішкою намагається підняти їх сумний настрій. І дуже часто їй це вдається.

А з іншого боку, якщо Смерть заснула безтурботним сном немовляти, то, мабуть, напередодні в неї було багато роботи?